Публікації

Показано дописи з міткою "твір"

Небо

Поможи мені, о небо, Я усе ще сумніваюсь, І зникаю, бо так треба, Хай закінчується мука. Все доходить свого краю, Лише біль собі шукаю. Що робити- я не знаю, Та і рішення не маю. Бо ніхто не має сили Править муками своїми, Все зроблю, що лихо скаже, Бо навколо небезпека. Все міркую я ночами, Скільки ще мені терпіти. Знов гукаю свою долю, Що робити, ким я буду? Мій обман душа відкриє, Погляд, голос, може й мова. Бо брехати не умію, І нікуди не сховаюсь. Ти велів мені мовчати, Не кажу слова відверті. Що мені тепер робити? Падаю в обійми смерті. Не звертаючи ніколи, Я вперед завжди ступаю. Кажучи хоробро долі, Не хвилюйся, почекаю. Та чи є ще хтось у світі, Хто також не має долі? Краще вам цього не знати, Зглянься, небо! Будь ласкавим!

Соседка

Как спала ты сегодня, соседка? Что приснилось тебе, скажи. Ты в мой вечер внезапно ворвалась, И смеялась от всей души. Я смотрел на тебя так нежно, Умиленно раскрыв глаза. До чего же ты прекрасна, Не посмел сказать тебе я. И пускай сквозь меня ты смотришь, Улыбаясь моей тоске. Ты под утро опять уходишь, Лишь фантазии оставив мне. Благодарен за эти пытки, Славно шутит со мной судьба. Но не брошу свои попытки, Обязательно будешь моя.

Одумайтесь

Здолаємо лихо, Як люд весь проснеться, Бо нам буде горе, Є час, схаменіться. Під кулі, в недолю, Не пхайте власноруч, Домашнюю волю Цінуйте, бо поруч. Пута розривайте, Зі сну прокидайтесь. Народ оживає, Одумайтесь, гляньте! Від того, що рідне, Відчуйте надію. І вам серце бідне Кохання відкриє.

Титане- друже

Смерть усмішкой долай, Зухвало виклик зустрічай. Надії й віри не втрачай, У муках зрощений, у карах. Бо волі людської жага, Найважчі розбиває пута. І дух бунтарства- не покути, Та долю неосяжних хмар. Скорботу, горе і тягар, Пай необхідний свій, Побачить люд, нехай - лунай, Струмок ясного джерела. Ми всі- сини людські- півбоги, Ми- символ віри і тепла. Хто людям освіща дорогу, Для смертних прикладом става. І небо їх вже не поборе, Той гордий дух і непокора. Завзяття вогняне твоє,  То виклик твій, дурня зухвала. Хай доля зла тебе скувала, На боротьбу ведеш ти їх. І світлом розума й пізнання Страждання людям зменшив ти. І вирок пролунав, як грім, Хоч погляд твій казав чимало: "Ти, Боже, не хотів казать, Що саме нам готує небо". Дано тобі безсмертя в дар, Ти сам все нищиш, сам і мориш. Істот собі на втіху твориш, І дух ненависті нам шлеш. О, доля зла- тиран глухий! І небо мстиве, невблаганн...

Нездійсненне

За роги брати нездійсненне, І розсувати береги. Навчи мене, сувора нене, О доле, дай мені снаги. Летючих мрій розчарування, Тягар нездійснених бажань. З моїх розірваних кайданів Ти розсипайся, мов іржа. І крила, рощені без неба, Їх не зречуся, бо без них Уже ні мрій, ні душ не треба. Хоч, може, поруч той поріг, І мрій уявність вибухова, Моїх невимовлених дум, Це не блюзнірство пустослова. Ні, не зневіра, і не сум, Я прагнув золота жар-птиці, У руки, дай- но потримать. А де ж воно? І досі сниться, Цього волів, того бажав. Непереможене тяжіння, Моїх нездійсненних бажань. Це не зловіще ворожіння, Ні, це не розпач, і не жаль. Я, все одно, кудись таки не встигну, І все одно чогось не дороблю. Та не спинюсь, аж поки серцем стихну, Творю, руйную, мучаюсь, люблю. Що залишила ти, моя тривога? За мною роки, як важкі сліди. Чогось не доробив... Чого? Для чого? Усе боюсь невстигнути... Куди?

Хлопчина

Свою вітчизну сам я зруйнував, Та зберігав я, те що марнував. Біжить хто від біди - біду зустріне, Закон жорстокий і у ньому суть. Те станеться, що статися повинне, І чому буть, того нам не минуть. Як визначено так і йде, Ніхто не може долі відвернуть. Мусиш ти його убити, Бо вже став на помсти путь. Так, хлопчина гордовитий, Зможеш честь свою вернуть. Проберися в сад тайком Принесла я ключ, бери- но, І моїм будь неодмінно, Будь моїм захисником. Я дві дулі смерті дам, Заховаюся від смерті, Поміж скель, де безліч ям, Серед цеї круговерті. І жорстоким став тираном, Йде сюди, він невблаганний. В переможцях бачать вірних, А в подоланих  - зрадливих.

5.1.16

Вовек страдалец не забудет Тех длинных и жестоких лет. Ни там, ни там его не будет - Покоя нет, я чувствую, Что вместо вечного покоя, Который обещали дать, В могилу норовит сбежать Тот образ, что за мною. Люблю мучения земли - Ведь над душою нету власти К могиле меня подвели, Зачем же, вдохновенье страсти!? На что был создан я - певец, Зачем же я звучал струнами? Творец, я не могу бродить меж вами, В неведомой, чужой стране Мое свершится разрушенье. Зачем? И снова затрудненья! Хочу... Когда- нибудь увидеть свет, Хочу! О, труд мой бесполезный. Боюсь исчезнуть совершенно, А смерти не боюсь. О, нет!

Нектар

Вода йому - нектар, нектар - усе життя , Амброзія богів йому у всьому сниться. Від сонця п`яне це занедбане дитя, Та англеська над ним простерлася десниця. Поета впізнає веселого, мов птах, І дух, що йде за ним слідом журби й любові. Він славить гімнами сп`яніло хресний шлях, Він грає з вітром, він- із хмарою в розмові. До Бога простира сердито  кулаки, І мати в розпачі, з прокляттям і тремтіням. З`являється поет у злі, сумні роки, Верховних сил незбагненним велінням.

Пожартуєм !?

Зображення
Пожартуєм для  розваги? Гей, життя, виходь на бій! Повний сили та відваги, Молодий я, молодий. Я ніяк не зрозумію, Вас ніяк я не збагну. Де від болю шаленію, Там мій всесвіт, я живу. Чом нема у вас завзяття? Що в житті вас так гнітить? Мої любі сестри, браття, Ой, скажіть мені, скажіть. Я йду битися без зброї - Чи моя рука здригне? Скільки сили молодої, Горе? Біль? - як жарт мине.

Неверная

Я в своем сумасшедшем бегу, Обгоняю рассвет и закаты. Почему ж я тебя не боюсь , Смерть моя - я тебя презираю! Ты рычать на меня прекрати, Кривозубым своим оскалом. Сам приду, коль сойдутся пути, Не мешай отдыхать вечерами. У меня от тебя недосып, От твоих завываний загробных. И косой не маши пред лицом, А не то за себя не ручаюсь. До чего ж ты красива, зараза, Так  и манишь меня к себе. Ненавижу повторять по два раза- Отвали, будет лучше тебе. Никуда от тебя не денусь, Не волнуйся, милая стерва. В дорогом бутике приоденусь, Будешь ты моей минус первой. Лучше все приготовь пока, В лучшем виде, да с шиком. И для бани наколи дрова, Ведь негоже немытым вдорогу. Дорогая подруга моя, Хватит мне разъедать мозги! Заскучала? Меня нашла ! Возвращайся обратно - к теще.

Мечтатель

Відвідайте профіль користувача kirili4us у Pinterest. За то, что был при жизни столь ничтожным, Придеться дважды пред тобой ответ давать. Чтоб истинной любви не запятнать, Чтобы потом тебе не лгать,  Меня скорей из памяти изгладь Каким- нибудь воспоминаньем ложным, Придумай же какую- нибудь ложь. Ты поневоле, говоря о друге, Перебирая все мои заслуги, Так мало в них хорошего найдешь. Рассказывать, что ты во мне любила,  Чтобы не смог тебя заставить свет. И до того, как я уйду в могилу - Забудь меня и этот бред Как мне тебя покинуть, милый друг? Все мерзостно, что вижу я вокруг! И праведность на службе у порока, И вдохновения зажатый рот. И глупость в маске мудреца, пророка, И прямоту, что глупостью слывет. И мощь в плену у немощи беззубой, И неуместной почести позор, И девственность, поруганную грубо, И совершенству ложный приговор. Ничтожество в роскошном одеянье, Над простотой глумящаяся ложь. Достоинство, что просит оправданья, Увы, мне видеть это невтерп...

Губит человека...

Вряд ли стоит это говорить, Эти чувства не сказать словами. Те, кому мы не решаемся звонить, Те, о ком мечтаем вечерами. О ком мечтаем целый век, Кто никогда нас не забудет. Нет, не алкоголь сегодня губит, Губит человека человек. Те, кто посещают наши сны, Душат те, с кем ужин не поделен. Нет, не наркомания, увы, И не сигареты нынче душат. Снова засыпаю в душу снег, И без разницы- любит/ не любит. Человека губит человек, И сегодня алкоголь не губит.

О.мана

І вам зі мною, і мені меж вас... Так буде краще. Важко було, люди. Зблизька побачу Господа хоч раз, Дихну хоч там на повні груди. Бо я хоч там, хоч там собі спочину, Ведіть, карайте, вішайте злодюгу! Найтяжча кара звалася - життя, Відразу треба присудить до страти. Параграфи вивчати по статтях, Навіщо було довго мудрувати? Кару найлегшу вибрали мені - Мене по совісті вони судили. Бо судді були добрі і дурні, Хоч і щодня мене у суд водили. Оце і вся історія про нас, Ой сонце, сонце, промінь твій останній! Повільно пив. І випив. І погас. Торкнувся склянки білими вустами. "Як очі я заплущу, Тоді тебе забуду. Краплі не згаю, Пити буду через силу. Щоб її забути, Дай мені те зілля. Бо дружиной бути Не хоче, моє серце..." І голову повісивши тяжку, Сидів він, нахиливши плечі, Згорала свічка в свічнику, Від столу тінь лежала аж до двері. На тебе я душі молюсь! Як хочеш знати,- так, я їм продався. Я знав од...

Страсть

Я наслажденьем страсть свою питаю, И, наслаждаясь, снова страсть тушу. К прекраснейшему образу он будит, В груди моей безумную любовь. Твои дары в ничто он обращает, Смеясь, меня он унижает. Ты спутника мне дал,  Теперь он мне необходим, И дерзкий и холодный, Коим возвышен был как Бог я Нет совершенного, среди блаженства, Теперь я вижу...  А человека, И наблюденье строгий дух смягчает, Серебрянные тени  старины С седой верхушки голого утеса Летят ко мне могучею толпою, Меня святым сияньем озоряя. Когда же ясный месяц заблестит, То вижу тайны духа моего, И сам себя тогда я созерцаю.

Книга

Я відкрив кохання книгу, Переповнений любов`ю, Розтопивши білу кригу, Мабуть, це весна танцює. Бачу - тихий спів полився, Чую - вишні розцвітають. Аж  до серця притулився, В твою душу я заглянув. Розлетілися над лугом Білі гуси понад ставом, Стиснув руку  в любій муці, Подививсь я в твої очі. Гай далекий засміявся, Сонце в небі задзвеніло. Шум навколо підіймався -  Я скажу тобі лиш слово...

Навсегда

С первым и лучами солнца,с чистого листа, Оказавшись в начале, я начинал с конца. Пока все смеялись, меня не замечая, Я убегал от печали, укрывшись облаками, Накуривал самого Че Гевару, Не спать мог, ночами находясь в угаре. Мне говорили:"Это глупо!", мне было плевать, Хотел всем показать, что умею летать. Водой дышал, она была как воздух, Бродил по млечному пути, рассматривая звезды, Я прожигал жизни, находясь в пути, Лишен был любви, я был забыт людьми, Строил пирамиды, изобрел корриду, Во времени я двигался, в любом направлении, И это я придумал машину времени. Моя музыка без слов, стихи из нот, Встречаются боги, среди простых пацанов, Друзей моих хватает и среди врагов, Знакомых много лиц, красивых много фраз. Я собирался постепенно в этот сплав, И разбивался на сотни тысяч глав, Если падал, то всегда поднимался, Великим был царем- народ мне поклонялся, Свободным был рабом, я был рабом свободы, Мечты в реальность воплощал ...

Пробач її

Зображення
Не змушуйте жінок ридати , Навік - ніде і ніколи. Від каяття , щоб не кричати , Щоб сором не зпалив вас за роками. Якщо не ллє ніколи сліз , Найщасливіша є та жінка. То за шляхетність буде вам Від Бога ліпша нагорода. Від  сорому чи почуттів До сліз її не спонукайте. І що б не сталося в житті - Погоди з моря не чекайте. На жінку прикрощі свої Ви не виплескуйте ніколи. Від чвар своїх звільніть її , Пробачте все! Нехай із болем. 

И я и ты

Души своей, увы, не отыскать, Тому, кто раз встречался с половиной. И общих слез мы знали благодать, Молились мы молитвою единой. На жизненном пути разделены, И чувствуем, что поровну страдаем. Что мучаться одни осуждены, Увы, и ты и я об этом знаем. Все высказать, что на сердце таил, Ведь так и жду я миг подобной встречи. Хоть, кажется, молчать нет больше сил, Но чинны ледяные наши речи. Как тяжело нам быть наедине, Нам тяжело идти рука с рукою. Под маской ли подашь ты руку мне, В толпе ли шумной встретимся с тобою. И равно скрыть страдание хотим, И я и ты- мы поровну страдаем. А между тем наедине молчим, И я и ты давно друг друга знаем.

Классика

У берущих судьба отберет, Бог дающим воздаст и поможет. Может лучше любовь, чем расчет? Может все же доверчивость лучше? Человечность убьют не спеша... И в последствии - зависть и наглость, У него умирает душа... Равнодушие - страшный диагноз. Не сыграв на чужой простоте, Не забыв человечность и Бога. Продвигаться на встречу к мечте Для кого-то важнее намного. Ведь уже вместо сердца - "цена", Кто-то скуп и по внешности судит. Это нужна во все времена, Доброта- это классика, люди! Кто-то прячет в кормушке своей, Кто-то делится всем, что имеет. Просто маски спадают с людей, Деньги портить людей не умеет. Чтоб рабом этих денег не стать, Не продайся за шелест бумажный. Ведь однажды даст прибыль и твой капитал, Будь богатым душой... Счастье то, что имеем внутри, Но не знают о жизни законе, У людей от зари до зари, Ежедневно за счастьем погоня. Будто не о чем больше сказать, Снова яхты, отели, столицы... Крупным планом не видно глаза, И на фото мелькают лишь лица. Мы не ценим бу...

Мой приговор

Ты любишь зрячих, а я ослеп давно, В  твоей вражде мне  ясно все. Но ты меня со всеми не суди, Питает нежность у меня в груди Все, что вражду питало бы в иных, И твой обман так полюбив, Я вновь прощаю черные дела. Мой приговор- ресниц твоих движенье, И грех твой добродетели милей. Но ты меня напрасно обижаешь, И так виню себя во всем. Люблю ли тех, кого ты ненавидишь, Или вступал в союз с твоим врагом? Я не сдаю оружие без боя, Не на твоей воюю стороне, Но разве ж я веду войну с тобою? А говоришь, что нет любви во мне... Не утаить от глаз грехи свои, Любовь хитра- нужны ей слез ручьи! Пока все небо не омоют грозу Порой и солнце слепнет до тех пор. А любящим смотреть мешают слезы Кто прав: весь мир иль мой влюбленный взор? Что взгляд любви неверен и туманен Признать я должен сам. Я если нет - То как же мир со мною не согласен? Ведь хорошо, что нравится глазам, Я отрицаю зримые явленья! Или настолько разум мой угас, Р...