Титане- друже

Смерть усмішкой долай,

Зухвало виклик зустрічай.

Надії й віри не втрачай,

У муках зрощений, у карах.

Бо волі людської жага,

Найважчі розбиває пута.

І дух бунтарства- не покути,

Та долю неосяжних хмар.

Скорботу, горе і тягар,

Пай необхідний свій,

Побачить люд, нехай - лунай,

Струмок ясного джерела.

Ми всі- сини людські- півбоги,

Ми- символ віри і тепла.

Хто людям освіща дорогу,

Для смертних прикладом става.

І небо їх вже не поборе,

Той гордий дух і непокора.

Завзяття вогняне твоє, 

То виклик твій, дурня зухвала.

Хай доля зла тебе скувала,

На боротьбу ведеш ти їх.

І світлом розума й пізнання

Страждання людям зменшив ти.

І вирок пролунав, як грім,

Хоч погляд твій казав чимало:

"Ти, Боже, не хотів казать,

Що саме нам готує небо".

Дано тобі безсмертя в дар,

Ти сам все нищиш, сам і мориш.

Істот собі на втіху твориш,

І дух ненависті нам шлеш.

О, доля зла- тиран глухий!

І небо мстиве, невблаганне,

Прийняв я муки без вагань,

В двобої волі і страждань.

Що ти дістав за те, Титане?

Лиш гнівом зневажали їх,

Тих гордих мешканців земних.

Я бачу горе і тривогу,

Титане- друже, у очах твоїх.