О.мана

І вам зі мною, і мені меж вас...

Так буде краще. Важко було, люди.

Зблизька побачу Господа хоч раз,

Дихну хоч там на повні груди.

Бо я хоч там, хоч там собі спочину,

Ведіть, карайте, вішайте злодюгу!

Найтяжча кара звалася - життя,

Відразу треба присудить до страти.

Параграфи вивчати по статтях,

Навіщо було довго мудрувати?

Кару найлегшу вибрали мені -

Мене по совісті вони судили.

Бо судді були добрі і дурні,

Хоч і щодня мене у суд водили.

Оце і вся історія про нас,

Ой сонце, сонце, промінь твій останній!

Повільно пив. І випив. І погас.

Торкнувся склянки білими вустами.

"Як очі я заплущу,

Тоді тебе забуду.

Краплі не згаю,

Пити буду через силу.

Щоб її забути,

Дай мені те зілля.

Бо дружиной бути

Не хоче, моє серце..."

І голову повісивши тяжку,

Сидів він, нахиливши плечі,

Згорала свічка в свічнику,

Від столу тінь лежала аж до двері.

На тебе я душі молюсь!

Як хочеш знати,- так, я їм продався.

Я знав одне:- збрешу - не помилюсь,

Як говорив я там, і клявся.

До тебе все одно вернусь,

Куди б мене життя не похилило.

Чому ж я так страждаю і боюсь,

Чого б інакше так мене палило?

Приворожила- і пропав навік,

А може, правду кажуть, що ти відьма?

І все. Та годі. Я од неї втік.

Неначе він про подвиги говорив,

Так говорив красиво і правдиво.

Відразу якось так перетворив,

Як говорив він, відбувалось диво.

Кому вдалось, не впаши, пройти,

Життя- одна велика ковзанка.

Але люблю я і тому прости.

Відступник я. Нікчемний я і бідний.

Нелегко це- жить на дві душі,

Нелегко, кажуть, на дві хати жити.

А що мені? Які такі кущі?

Тобі дано і вірити, й кохати.