Zavorogeniy (Spellbound)

Отам моя доля, Там світ божий милий! То ненька рідненька, То сестри стоять, В степу при дорозі- Високі могили, Меж вами, панами, Недоля моя, Прибуде година, Коли не загину, Не смійтеся ж мене, Що ясирота! Я в сірій світині, Ви пани багаті, Мені меж вами, Немає де стать. Гуляйте, глузуйте- Така ваша доля, Ледащо?.. А за що?... Що на чужині!.. "Чи бачиш, меж нами Ледащо гуляє!" А в мене немає- Сміються собі. Вони п'ять, гуляють, У них доля дбає, А чи привітають- жалю завдають! Цураються люди мене, як чужого, Вона ще зелена, в чумого краю. Зелена діброва- та що мені з того, Ніхто не спитає:  "Що в тебе болить?" Ніїто не пригорне, Як рідная мати, Нема з ким прокляту журбу поділить. Нема кому в світі порадоньки дати, Тут лихо спіткало,а я сирота. Не рад би єй-богу, Не рад би журитись, Молитися богу? Та думка не та! Нудно мені, тяжео- Що маю робити?

Mind It seems like Everything is ill, That any light Did not stay in people's souls. And angry people are around, Thet angry not at themselfes, But at the world! I'm digging grave, And laying down, And asking: "Why are the diying early? And why the fale Is so be fell. What for my eyes are blue? If I didn't have a dream. I'll throw the pit a bit, And then I'll lay and cry. Day's not a day, And night is not a night. It's better die, Than live this way.

"Чого тепер заплакав ти?" Чи так лебедику, "Еге...." То от як жити довелось, Було у ньому, та розлилось, І що хороше-дороге, Що серце порване, побите, Що сам єси тепер москаль, Що світ зав'язаний,закритий! У цій неволі стало жаль- Чого тепер тобі, старому, Чого ж тепер заплакав ти? Було сіромі-сироті, Аж жаль малого. І я заплакав. "Мабуть, він упився", Люди кажуть і говорять, На тин похилився, Чого він втомився? Того сірому-сироту, І жаль мені, малого, стало. Тихенько дівчина співала, Як чув, це, стоя під вербою, Давно,давно колись... Іде служити і москалі, Що в наймах виріс сиротой, Співа матрос, як той козак, Якийсь лихий, хоч і земляк! Щоб капітан не чув, бо з лиха, Звичайно,тихо, та заспівай. Журився сам собі чогось, На вахті стоя, Таки земляк наш , той матрос. Чи теє... дівчину!... На круглолицю молодицю, Я став, щоб трохи подивиться, А вже думав спать лягать... Черво...

"Thesis" Day a passing, Night are going, My ugly days  Are also passing. Hard times... Everybody are indifferent Whom should we looking for? Where should we going for? Every body are so clever, And every body knows everything! Only me, Walking- boring every day, Some songs, Unknown Shevchenko. No one didn't learn anything Non-chrisrtians people, Are teaching God. We've reached, That's your affair, And mind is also yours. And as for me, It's quite another. Tears at nights Is not disaster for me! Disaster- is to die without honor, So slip and during All my serve for Lord's life. Theut faith, children, Diyng hard. I just scream At night without sleep. And seeking for the outlet From this Edem.

Отак Господь мене карає, Що вкрав маленьким у д'яка, Того гнилого п'ятака. У школі дурня й поховають, У школі сивіть довелось, У школі мучилось, росло. За що мене господь карає? І тяжко плакать, І плакати у бур'яні, Мережать книжечки, співати, На старість з віршами ховатись, Та довелося знов мені. А воля в гостях упилась, Та силу позички зносили, А малась воля, малась сила. Неначе по лісу ходив! Нікого в світі, нікому в світі. Кому добро яке зробив? Кого я, де, коли любив? Перелічу і дні і літа. Не раз постелю омочу І я кровавими сльозами. Віками глухо потечуть, Часи літами.І спинять ніч, І все на світі проженуть, І те, що вимовить не вмію... Разоб'ють на стократ серце, І надію. Ще прийдуть думи, Ще прийде ніч в смердячу хату. Отак неділеньку святую, Отут я, друже мій, святкую. Боюся сам себе спитати, З тобою, друже мій, боюсь! Я буду знову розмовляти, Я не знаю... І може, в тихій твоїй хаті, На тебе, друже, подивлюсь, Води Дніпрової нап'юсь, А може лихо переплачу?...

Та, може, дещо і осталось, Та все таки меж вами жив, Хоч я вам кривди не робив, Щоб ви лихим чим не згадали; І милосердному молюсь, Єй-богу, братія, прощаю- За те, що я тепер терплю. Що я лукавих проклинаю, Або Украйну не забуваю, Якби сказать, що не люблю... Так любо серце одпочине, І мов добро комусь зроблю, На гляну, подивлюсь, Хоч на годину на Вкраїну, Я ніби сам перелечу. Та так утну, що аж заплачу, Згадаю що, чи що побачу, Як перш! Єй-богу, не брешу! Папір тілько, чорнила трачу... То так і я тепер пишу.

 Ніхто. Я в сірій свитині, ви пани багаті, Що вона зелена в чужому краю!.. Цураються люди мене, як чужого, То ненька рідненька, то сестри стоять — Та лихо спіткало, а я сирота. Прибуде година, коли не загину — Полину, побачу свою Україну: Отам моя доля, там світ Божий милий! Ніхто не спитає: «Що в тебе болить?» Ніхто не пригорне, як рідная мати, Нудно мені, тяжко — що маю робити? Нема кому в світі порадоньки дати, Нема з ким прокляту журбу поділить, Не смійтеся ж з мене, що я сирота! Не рад би, єй-богу, не рад би журитись, Молитися Богу? Так думка не та! Меж вами, панами, недоля моя, — Ледащо?.. А за що!.. Що на чужині! Зелена діброва — та що мені з того, Гуляйте, глузуйте — ваша доля мати, Вони п’ють, гуляють; у їх доля дбає, В степу при дорозі — високі могили... А чи привітають — жалю завдають! А мені меж вами немає де стать. А в мене немає — сміються мені: «Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!»