"Чого тепер заплакав ти?"

"Чого тепер заплакав ти?"

Чи так лебедику, "Еге...."

То от як жити довелось,

Було у ньому, та розлилось,

І що хороше-дороге,

Що серце порване, побите,

Що сам єси тепер москаль,

Що світ зав'язаний,закритий!

У цій неволі стало жаль-

Чого тепер тобі, старому,

Чого ж тепер заплакав ти?

Було сіромі-сироті,

Аж жаль малого. І я заплакав.

"Мабуть, він упився",

Люди кажуть і говорять,

На тин похилився,

Чого він втомився?

Того сірому-сироту,

І жаль мені, малого, стало.

Тихенько дівчина співала,

Як чув, це, стоя під вербою,

Давно,давно колись...

Іде служити і москалі,

Що в наймах виріс сиротой,

Співа матрос, як той козак,

Якийсь лихий, хоч і земляк!

Щоб капітан не чув, бо з лиха,

Звичайно,тихо, та заспівай.

Журився сам собі чогось,

На вахті стоя,

Таки земляк наш , той матрос.

Чи теє... дівчину!...

На круглолицю молодицю,

Я став, щоб трохи подивиться,

А вже думав спать лягать...

Червонолицяя Діана,

Як кажуть,  стала виглядать

Мов на Іуду...Із туману.

А сторч на море поглядав,

 А так палубі стояв,

Не те щоб дуже зажурившись,

Похилившись.

Ідуть меж люди,

І голос той, і ті слова,

Як їх почує.Знать, од Бога.

А серце б'ється, ожива,

Слова та голос - більш нічого,

Ну що б, здавалося, слова...