Nobody

 Ніхто.

Я в сірій свитині, ви пани багаті,
Що вона зелена в чужому краю!..
Цураються люди мене, як чужого,
То ненька рідненька, то сестри стоять —
Та лихо спіткало, а я сирота.
Прибуде година, коли не загину —
Полину, побачу свою Україну:
Отам моя доля, там світ Божий милий!
Ніхто не спитає: «Що в тебе болить?»
Ніхто не пригорне, як рідная мати,
Нудно мені, тяжко — що маю робити?
Нема кому в світі порадоньки дати,
Нема з ким прокляту журбу поділить,
Не смійтеся ж з мене, що я сирота!
Не рад би, єй-богу, не рад би журитись,
Молитися Богу? Так думка не та!
Меж вами, панами, недоля моя, —
Ледащо?.. А за що!.. Що на чужині!
Зелена діброва — та що мені з того,
Гуляйте, глузуйте — ваша доля мати,
Вони п’ють, гуляють; у їх доля дбає,
В степу при дорозі — високі могили...
А чи привітають — жалю завдають!
А мені меж вами немає де стать.
А в мене немає — сміються мені:
«Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!»