Zavorogeniy (Spellbound)

Молю вас, благаю! Обніміться ж, брати мої. Тихо засіяє, І світ ясний невечерній. Слава Україні І оживе добра слава, Давняя година, І забудеться срамотня. Вольними устами І діточок поцілує, Твердими руками Благословить дітей своїх, Заплакана мати, Нехай мати усміхнеться. Найменшого брата — Обніміте ж, брати мої. Мучеників за що розпинали Кого, коли, щоб ви розпитали, Перед вашими очима, Високі могили. Всі неправди, щоб розкрились, Щоб не сонним снились. Отак і ви прочитайте Слава Україниі. Отака-то наша слава, Віку половину. Я оддав би веселого Якби їх забути, Дідів наших, Тяжкі діла, Діла незабуті . Я ридаю, як згадаю Веселого дому, На всій землі безконечній І немає злому. Чужі люди проганяють, В хату не пускають. Того діти цураються, Того Бог карає. Хто матір забуває. Й свого не цурайтесь. І чужому научайтесь, Учітесь, читайте, Не дуріте самі себе, І батьків лукавих. Живу славу дідів своїх...

«Сила-Фоз» І Поки ми разом, З нами вища сила. Поки ми  разом, В небі плескають вітрила. Хтось каже – пісню вичерпано, Я кажу – ще ні. Душа палає, Вона тане у вогні. II Тримайся за своїх, Встиг – не встиг,  Богач- бідняк. Коли думки твої легкі, І навпаки, в важки роки. І вже готові прапори- Команда на борту. Але, за правилами гри, Відлив і мрак тривають до пори. Сіль на руках, Біль в головах, І планів вже нема. В таверні шум, в таверні гам, Один стакан- ціна усім словам. ІІІ Поки ми разом, З нами вища сила. Поки ми  разом, В небі плескають вітрила. Головне, дізнався, Звіздки наша міць. І без дрібниць кажу – Розкрив багато таємниць. Нема на карті тих морів, Де я хоч двічі не ходив. І відтоді, туди-сюди, Вузли в’язав у бігуді. Але коли я був малий, То я вже знав –  Як п’ється- пий! Зроста напруга, Мій папуга каже – Я п’яний! Поки ми разом, З нами вища сила. Поки ми ...

І Не забувай нічого, Гітаро, грай. Просто пам’ятай, Ти теж мене не слухай. Сплять амури, кляті, Не чують мене. Бо потім буде пізно, Потім стане зле. Коли ви несамовиті, До кінця відкриті. Ти пригадай ті миті, Коли сонце у зеніті. Але прошу, ти не думай, Що вийде саме так. Погано- не назавжди, Назавжди- ніяк. ІІ Я забув, я все забув, Все, що відчував я наживо. Я забув, я забув. Я забув все те, що важило Як же її звали? Я забув. Пісня позабулася, Але триває грув. Пальці прагнуть Опинитися в полоні. Ми біля вогню, Гріємо долоні. Той, хто керує, Увімкнув повільні танці. Карі очі, Їм майже чотирнадцять. Літо.  Ніч. Піонерський табір. ІІІ Я ніколи не забуду, Гітаро, грай. Чому пізно розумієш, Як маєш, то тримай! Про те, що не відбулося, Шкодуємо самі. Були ми на прицілі, « Tu me manque, Mon amie ». Але піднявся вітер, Застив їм очі пил. Стріли загострили, Навели приціл....

У чужому краю, Тяжко-важко умирати Де сонечко сяє. Умираючи, дивився, Та там і загинув. Шукав долі в чужім полі Нікого не кинув. Пішов козак, сумуючи. Як той лист на сонці, Найду кращу або згину На чужій сторонці. А я піду на край світа, Як коли згадаєш, Та не смійся надо мною, Люби, кого знаєш, Люби ж собі, моє серце. Чи з тебе сміявся? Чи не люблю тебе щиро, Чи не в тебе вдався, Чи я ж тобі не вродливий? Сміється, кепкує, Надо мною, сиротою. Дівчина шанує, Багатого губатого. А зо мною зострінуться- Мов недобачають, Його люди знають, Добре тому багатому, За морем блукає. А моя десь, ледащиця, Колоски збирає, В того доля ходить полем, А нема де дітись. Утопився б - тяжко жити, Щоб не нудить світом, Утопився б молоденький, Хоч згори та в воду. Нема куди прихилиться - Сироті без роду. Тяжко- важко в світі жити.

Очі твої не одні, Мука твоя - не єдина. Усмішка твоя не єдина. І хочеш того, чи ні, Небо ти, на землі- людина. Гляди ж не проспи. Жити спішити не треба, Озера, гаї, степи , Сьогодні усе для тебе. Не добрі, ласкаві й злі, Інще кохатимуть люди. Інщі ходитимусь люди. Завтра ній землі Більше тебе не буду. Очі твої не одні, Усмішка твоя не єдина, Ти знаєш про це чи ні? Ти знаєш, що ти - Людина?

А я таки мережать буду, Тихенько, білії листи. Хоч доведеться розп'ястись, Чи то плисти, чи то брести, Нехай, як буде, так і буде. А, може, господи, мене В своїй молитві пом'яне, І буде плакати зо мною, І покиває головою. Сльозами тихо упадуть, На щире серце молодеє, Неначе роси над землею, І упадуть... На Україну. І долетять коли- небудь, Мої, мережані сльозами, Тихенько, може, за літами. І ніхто не згадає Мене на Вкраїні! І ці думи - Зо мною сховають! Як подумаю, що може, Мене похоронять, Бо нічого, убогою головою, Нічого не вдію. Пошли в душу, Хоч надію, Донеси ж, мій боже милий! Як іноді в Украйні Згадувати, може будуть, Буде легше мені, Лежать на чужині. Бо я, Боже, Я за неї гину! Мої сльози - на мою країну, Не даси, то хоч донеси, На лани тії зелені, І тії могили. О боже мій милий, Дай дожити, подивитись. Та співав би свої думи, Тихі, невеселі, По веселих селах, Над Дніпром би я гу...