Як буде, так і буде

А я таки мережать буду,

Тихенько, білії листи.

Хоч доведеться розп'ястись,

Чи то плисти, чи то брести,

Нехай, як буде, так і буде.

А, може, господи, мене

В своїй молитві пом'яне,

І буде плакати зо мною,

І покиває головою.

Сльозами тихо упадуть,

На щире серце молодеє,

Неначе роси над землею,

І упадуть... На Україну.

І долетять коли- небудь,

Мої, мережані сльозами,

Тихенько, може, за літами.

І ніхто не згадає

Мене на Вкраїні!

І ці думи -

Зо мною сховають!

Як подумаю, що може,

Мене похоронять,

Бо нічого, убогою головою,

Нічого не вдію.

Пошли в душу,

Хоч надію,

Донеси ж, мій боже милий!

Як іноді в Украйні

Згадувати, може будуть,

Буде легше мені,

Лежать на чужині.

Бо я, Боже,

Я за неї гину!

Мої сльози - на мою країну,

Не даси, то хоч донеси,

На лани тії зелені,

І тії могили.

О боже мій милий,

Дай дожити, подивитись.

Та співав би свої думи,

Тихі, невеселі,

По веселих селах,

Над Дніпром би я гуляв...

Та все- таки не ті люди,

Що на чужині,

Бо немає в мене роду.

З темними лугами,

З дібровами зеленими,

Може, ще я поділюся,

Словами- сльозами

Може, ще я подивлюся,

На мою Украйну,

Може, ще я поділюся..

Жить на світі, волочить

В неволі кайдани,

Ось для чого мушу жити?

Щоб душу не губити,

Мушу, мушу, а для чого?

Жить не хочеться на світі,

Нема що подивитись,

З ким поговорити.

Великого Бога,

Кругом тебе, нема.

Немає нічого.

Немає слов, немає сльоз.

Ніколи, нікому,

 Не розкажеться нікому,

Моє горе на чужині.

Бо горе словами

Мережати - змережаю,

Кров'ю та сльозами,

І четверту починаю

Книжечку в неволі.

Тихенько, поволі,

І четвертий рік минає,

Молитва за Богом!

І не благай, бо пропаде,

Ніколи нічого!

Забирають, не вертають

І добро і лихо,

Забирають за собою,

Пливуть собі тихо,

І літа пливуть меж ними.

Тії дні минають,

Як тяжко, о господи,

І лік забуваю,

Лічу в неволі дні і ночі.