Молю Вас

Молю вас, благаю!

Обніміться ж, брати мої.

Тихо засіяє,

І світ ясний невечерній.

Слава Україні

І оживе добра слава,

Давняя година,

І забудеться срамотня.

Вольними устами

І діточок поцілує,

Твердими руками

Благословить дітей своїх,

Заплакана мати,

Нехай мати усміхнеться.

Найменшого брата —

Обніміте ж, брати мої.

Мучеників за що розпинали

Кого, коли, щоб ви розпитали,

Перед вашими очима,

Високі могили.

Всі неправди, щоб розкрились,

Щоб не сонним снились.

Отак і ви прочитайте

Слава Україниі.

Отака-то наша слава,

Віку половину.

Я оддав би веселого

Якби їх забути,

Дідів наших,

Тяжкі діла,

Діла незабуті .

Я ридаю, як згадаю

Веселого дому,

На всій землі безконечній

І немає злому.

Чужі люди проганяють,

В хату не пускають.

Того діти цураються,

Того Бог карає.

Хто матір забуває.

Й свого не цурайтесь.

І чужому научайтесь,

Учітесь, читайте,

Не дуріте самі себе,

І батьків лукавих.

Живу славу дідів своїх

Побачите славу,

На очах ваших неситих,

Розпадеться луда

Материна добра плата.

Не турбуйтесь, буде.

Показуйте!.. за науку,

Нових доглядати,

Як дітей тих ,

Навчається,

Нехай стара мати.

Добре, ведіть, показуйте,

Сліпую каліку.

За німцями, недоріку,

Повести за віком,

Современними огнями.

Материні очі

Просвітити, кажуть, хочуть

Кров із ребер точать,

Заміс[т]ь пива праведную,

Її розпинають,

Гірше ляха свої діти.

До самого краю,

Доборолась Україна.

Свої кайдани, свою славу!

І вам, синам, передали

Батьки за Москву і Варшаву,

Так от як кров свою лили

А  вас роздавила!

Правда ваша: Польща впала,

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Була для городу,

Вам байдуже. Аби добра

Що картопля родить, —

Ота земля напоєна.

А чиєю кров’ю?

Та славите Запорожжя,

Їсте на здоров’я.

А ви її купуєте,

Картопельку садить,

І на Січі мудрий німець

А вам тепер вадить.

Правда!.. правда, наїдались.

Галушки варило.

Що Синопом, Трапезондом

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

А з їх, бувало, й лій топили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, 

Ще лучше, як батьки ходили.

Що, добре ходите в ярмі,

Сини сердешної Украйни!

Чого ж ви чванитеся, ви!

Ясновельможнії гетьмани.

Варшавське сміття — ваші пани  

Раби, подножки, грязь Москви.

Ваші славні Брути:

Ким? за що закуті?..

Чиї сини? яких батьків?

Тойді себе: що ми?..

Все розберіть... та й спитайте

Ні житті, ні  коми,

Не минайте ані титли,

Од слова до слова,

Тую славу,

Та читайте,

Прочитайте знову.

Подивіться лишень добре,

На окрадених трупах,

Козацьких вольних трупах.

А спала на купах,

Кров’ю вона умивалась,

Степом укривалась,

У голови гори слала,

Дніпром умивалась,

У нас воля виростала,

Славні, незабуті!

У нас Брути! і Коклеси!

Чортзна-що — не Брути!

Що ті римляне убогі!

Вольного народа!

А історія!.. поема

Музика та й годі.

«І гармонія, і сила,

А ґвалту! а крику!

Не те, щоб прості люде.

Учитель великий,

Так, що й німець не второпа,

І заговорили,

По німецькому показу

Добре заходились.

Отойді ми заходимось!..

Нашу нам розкаже, —

Та до того й історію

Як німець покаже

І по-своєму глаголать,

Дас[т]ьбі... Колись будем.

Вс знаєте,

А своєї..

Слав’янського люду —

Так і претесь...

І всі мови

І в слав’янофіли

І Шафарика, і Ганка,

З усієї сили,

І Коллара читаєте,

Правнуки погані,

Славних прадідів великих!

«Слав’яне! слав’яне!»

Німець скаже: «Ви слав’яне»,

Онучата голі,

Золотого Тамерлана .

«Моголи! моголи!»

Німець скаже: «Ви моголи».

У чужому краю

Отак-то ви навчаєтесь,

Німець, ми не знаєм.

Нехай скаже,

Що ж ти такеє?

А більш нікого!..

«Добре, брате,

Та куций німець узловатий,

Немає й Бога, тілько я!

Нема ні пекла, ані Раю.

І все те бачив, і все знаю,

«І ми не ми, і я не я.

А то залізете на небо.

То й мудрость би була своя,

Якби ви вчились так, як треба.

Немудрі одурять

Та й засядуть, і премудрих.

Чия на вас шкура,

Дознаються небожата.

Глибоко! глибоко!

Загляне їм в саму душу,

Невченеє око .

Не на те  тілько,

Вони на світі,

Щоби панувати...

Не дуріте дітей ваших,

Багном не скверніте.

Умийтеся!

Своїми синами,

І навіки образ Божий .

Прокленетесь,

Сонце перед вами,

І дим хмарою заступить.

І дитини мати,

Одцурається брат брата,

Кому помагати.

Дітей ваших... і не буде,

Кров у синє море

Потече сторіками

І Дніпро, і гори!

Настане суд, заговорять

Заковані люде,

Розкуються незабаром,

Бо лихо вам буде.

Схаменіться! будьте люди…

І не покивали б на вас головою.

І люди б не знали, що ви за орли,

На чистій, широкій, на вольній землі. 

І сонце не гріло б смердячого гною 

Не чули б у Бога вашої хули.

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

 Ох, якби те сталось,

Щоб ви не вертались,

З святими горами Дніпро!

Тойді оставсь би сиротою

Дідами крадене добро,

І всю мізерію з собою.

Претеся знову!.. Якби взять

В німецькі землі, не чужії,

І сонця-правди дозрівать

З братів незрящих, гречкосіїв,

І знову шкуру дерете

І хилитесь, як і хилились!

Щоб ви неправді поклонились!..

Що Бог создав вас не на те,

Та й більш нічого. Кричите,

Великих слов велику силу,

І в Україну принесли.

Несли, несли з чужого поля

Братерства братнього!

Найшли, Добра святого.

Волі! волі!

Шукати доброго добра.

А ви претеся на чужину.

Немає другого Дніпра,

Нема на світі України!

І сила, і воля.

В своїй хаті своя й правда,

На чужому полі,

І на небі, а не тілько

Того, що немає

Не шукайте, не питайте

У чужому краю

Розкуйтеся, братайтеся,

Велику руїну,

Полюбіте щирим серцем.

На свою країну,

Подивіться на рай тихий,

Діти юродиві!

Схаменіться, недолюди,

Які будуть жни́ва!

А що вродить? побачите,

Лихом засівають,

В тяжкі ярма,

Орють лихо,

Людей запрягають

І Господа зневажають,

Правдою торгують.

Кайданами міняються,

Оглухли, не чують;

І не бачить, і не знає —

І ніхто не бачить,

На розпуттях велелюдних,

І день і ніч плачу

Тілько я, мов окаянний,

І все спочиває.

І знову люд потомлений,

День божий минає,

І смеркає, і світає,