Zavorogeniy (Spellbound)

Ей,голову вище, ти починаєш гру, Буде ранок, буде спосіб знайти собі гору. Те,що ми настільки різні, Лиш підсилює ефект, Ворогам- середній палець, Тим, хто з нами - респект. Це все заради виклику самому собі, Що завгодно, де завгодно, Лише б знов на висоті, Щоб відчути спокій, Та спитати- що тепер? Всеодно, над ким і як, і де, Просто взяти верх. Але ти добре знаєш- Це пусті слова, Цей коктейль - горяче серце Та холодна голова. В усіх вестернах цей погляд  Має головний герой, Твої руки не тремтять, Ти спокійний, як ковбой. Де сягають за край, Банзай. Перемога там, де тебе поки нема, Перемагає той, хто йде до кінця. Леді, джентельмени:  Перед вами самурай, Девіз ходи твоєї: Краще не чіпай. Хто ходив поруч із ними, Та тримався до пори, Всі ці люди ще не знають, Хто вступив до гри. Дорога почалася, Як відбувся перший крок, Але втбір вже позаду, У нутрі пульсує ток. Ти знав, що це серйозно, Знав...

Своєї грішної душі, Душі убогої цураюсь, Як ви... І тяжко плачу. Що вас і долю проклинаю, Дивуєтесь, що спотикаюсь, А ви! Без шляху вбитого, Тепер іду я без дороги. Та серце праведне колись, Моє малеє та убоге, О його, бога боючись, Посеред шляху... і розбили. Ви тяжкий камень положили, Писать погані вірши научили. Взяли меж себе -  Мене з святого неба. Чи був я чистим коли- небудь? Так опаганивсь, що й не знать, Чи не маж вами я, погані? Нехристияне! Та й смієтесь. Мою колись святую душу, Алмаз мій чистий, дорогий, В багно погане заховали. Це ви украли! Люті!  Люті! Вороги! І непорочною, святою, Зовуть її і молодою, Звичайно, люди, сміючись, А душу чистую ... А люде, З людьми в паскуді, опаскудив, Й не жив я з нею, живучи. Розбили душу... Чи то літа ті летячи, Чи то недоля та неволя.

Спитайте в мене, що болить, Я розповім вам все по-правді. Про те,як серденько болить, Як вию довгими ночами. Шукаючи у вас добра, Не грошей-слави, лиш поради. Так гірко плакала душа, А ви сміялись... добрі люди. Немає долі на цім світі, Та,може, хоч на тім дадуть, Писати вірші про Украйну, Поганим язиком моїм... Раніше хоч в кохання вірив, А зараз думи вже не ті. Якщо згадаєте колись, Повірте, був я щирим серцем. Нікому злого не робив, Лише собі, по власній волі. Чекаючи, що хтось прийде, Та не прийшов... Така- то доля. Пробач, Україна моя, Кохаю тебе я чистим серцем, Нажаль мені уже пора, Бувай, голубонька рідненька.

Дрібненько книжечку свою Я знов мережать захожусь, Згадаю дещо, заспіваю, На степ, на море подивлюсь, Посиджу трохи, пожурюсь. А я... Такая заповідь моя! Літа невольничі, Течуть собі меж бур'янами, Нехай гнилими болотами, Незримим писані пером, Тії незримії скрижалі. Мою нудьгу, мої печалі, Мої літа, моє добро, Моє не злато-серебро, І нишком проковтнуло море, І в море нишком однесло. З моєї темної комори Багато дечого взяли, Три годи сумно протекли, Меж бур'янами, За каламутними годами. І не благай, ніколи нічого, Не вертають, забирають, І добро і лихо. Пливуть собі стиха, Тії дні минають, як то тяжко, О господи, і лік забуваю, В неволі лічу дні і ночі.

А потім... Потім ніж- І потекла свиняча, як смола, З печінок ваших поросячих. А тих, що до хреста держали, І батька, матір прокляли, А потім з жалю заридали. Гарненько б з лиха на...

Заспіває весільної, На журбу не зверне, Старий та химерний, Отакий-то наш Кобзар, На те він багатий! Скачи, враже, як пан каже, Потурай їм, брате, Щоб тебе не цурались, Щоб люди не чули. Та виспівуй, моє серце, Поки не заснуло, Ходи собі, мій голубе, На могилу ходиш! Щоб співати, розмовляти, Добре, батько, робиш, Добре єси, мій кобзарю. "Нехай понад морем,- сказали б,- гуля!" Дурним би назвали, од себе б прогнали. На божеє слово вони б насміялись, Співа на могилі, з морем размовля - А якби почули, що він, одинокий, Його знають люде, бо носить земля, Олин він між ними, як сонце високе, Його на сім світі ніхто не прийма. Що море говорить, де сонце ночую, Тому, хто все знає, тому, хто все чує... На світі широкому, куточка нема, І знову на небо, бо на землі горе, Спитай чорну гору:"Чого ти німа?" Послухає моря, що воно говорить, Де воно ночує, як воно встає, Спочине на сонці, його запитає. Аж небо б...

" Слава" А слава- заповідь моя, Ходімо дальше, дальше слава, Мій друже вбогий, нелукавий! Хлдімо ж, доленька моя! Зерна неправди за собою У нас нема; ми просто йшли, Ми не лукавили с тобою, Та дарма! Які з нас люди? І ти збрехала.  І вивчився, і учився, Бо ти сказала, я й послухав. "Колись з нас будуть люди, Учися, серденько". До п'яного дяка в науку, Мене, маленького, За руку ти взяла. Сіромі стала ти другом, Братом і сестрою, Ти не лукавила зо мною.