Рушаю

Дрібненько книжечку свою

Я знов мережать захожусь,

Згадаю дещо, заспіваю,

На степ, на море подивлюсь,

Посиджу трохи, пожурюсь.

А я... Такая заповідь моя!

Літа невольничі,

Течуть собі меж бур'янами,

Нехай гнилими болотами,

Незримим писані пером,

Тії незримії скрижалі.

Мою нудьгу, мої печалі,

Мої літа, моє добро,

Моє не злато-серебро,

І нишком проковтнуло море,

І в море нишком однесло.

З моєї темної комори

Багато дечого взяли,

Три годи сумно протекли,

Меж бур'янами,

За каламутними годами.

І не благай, ніколи нічого,

Не вертають, забирають,

І добро і лихо.

Пливуть собі стиха,

Тії дні минають, як то тяжко,

О господи, і лік забуваю,

В неволі лічу дні і ночі.