Цураюсь

Своєї грішної душі,
Душі убогої цураюсь,
Як ви... І тяжко плачу.
Що вас і долю проклинаю,
Дивуєтесь, що спотикаюсь,
А ви! Без шляху вбитого,
Тепер іду я без дороги.
Та серце праведне колись,
Моє малеє та убоге,
О його, бога боючись,
Посеред шляху... і розбили.
Ви тяжкий камень положили,
Писать погані вірши научили.
Взяли меж себе - 
Мене з святого неба.
Чи був я чистим коли- небудь?
Так опаганивсь, що й не знать,
Чи не маж вами я, погані?
Нехристияне! Та й смієтесь.
Мою колись святую душу,
Алмаз мій чистий, дорогий,
В багно погане заховали.
Це ви украли! Люті! 
Люті! Вороги!
І непорочною, святою,
Зовуть її і молодою,
Звичайно, люди, сміючись,
А душу чистую ... А люде,
З людьми в паскуді, опаскудив,
Й не жив я з нею, живучи.
Розбили душу... Чи то літа ті летячи,
Чи то недоля та неволя.

Популярні дописи з цього блогу

Хлопчина

НИВА

Помарніли ми