Помарніли ми

Як жили колись,

Ми згадуєм тії годи.

Не живем вже, тілько ходим,

Я в неволі, ти вдовою,

Помарніли ми обоє.

Марно пронеслилася

Тії літа молодії,

Та дочасно розійшлися,

Мов не знались дорогії.

Не побрались - та що з того?

Не забуду я,

Те, що снилось - говорилось

В вечерн. годину.

І високу могилу,

І щироку долину.

Вихожаюси співають-

Мов дівчатка з гаю,

І гнучкою лозиною

Та калина з ялиною.

В`ються- гнуться та співають,

Думки- гадоньки не мають.

Та з таланом заручені,

Мудровані, закручені.

А я любу пошукаю -

Погуляю,- козак каже,

У Дніпрі та скупаюся,

Похилюся,- явор каже.

В самоті я посивію,

Без дружини і надії.

Бо без вірної дружини-

Що без долі, без родини.

І козак той зажурився,

Старий стоїть, похилився.

Тополі корінь миє,

Дніпрові берег риє.

З червоною калиною

Між лозою з ялиною.

Стоїть місяць над водою

Над Дніпровою журбою.