Приснилось

Знов не дають, погані, спать

Бо паничі мені приснились,

І перед світом став дрімать,

Вони ще довго говорили...

1. І так забудеться количь,

А бог поможе, нехай собі.

2. Ну, вот теперь и приколи,

Чего же...

1.Із армії чи що,

Його до нас перевели.

А знаєш... То Бог помилував,

Хотів себе занапастить,

Або палати запалить.

І досі страшно, як згадаю.

Отож пішов я в москалі,

Осталися і батько й мати,

От як, брате. У школу в Київ,

А панича вже одвезли.

Пішов з ножем, не чув землі.

Ще не світало - я в палати,

Та ледве- ледве вийшов з хати,

Колишня рана запекла...

То у криниці утопила,

Вона дитину привела,

До панича, бачиш, хлдила.

Ганнуся на Сибір пішла,

Хіба ти й досі це не знаєш?

Отак в сусіда про Ганнусю я спитав.

Моєї Ганни, немає й сліду,

Вони чи вмерла. 

Привів попа - та не застав.

Уже й мене не  пізнає!

Я викрасав огню, до неї...

А там, сердешна, умирає...

В село до дівчини вночі,

Отак вертаюсь... 

Найдорожчих їй подарунків накупив,

По Чорноморії, по Дону

Чотрири роки проходив,

Поки ті гроши заробив.

І де вже ноги не носили,

Пішов я, брате, зароблять,

Бо хто таку позичить силу?

Головка бідна! Позичать?!

А що робить? "Бери хоч зараз,

Коли даси п`ятсот,- говорить.

"Шкода,- каже- то не проси".

Отак я в матері просив 

На той рік знову за своє,

Я знов вчащаю до Ганнусі.

Нехай, дождусь- малая каже,

Так пан заклятий не дає,

Я  матір добрую благав...

То знав я дівчину,

Таки ж у нашому селі.

Тоді пішов у москалі,

А я... Аж страшно, як згадаю...

Два часовії розмовляли,

Про солдатськеє

Нежитіє своє.

Верчуся, святу дожидаю,

Ні про младенческие сни,

Ані про горе до стіни не заговориш.

Отак в неволі,

(хоч діялось не восени)

Та не спалось- а ніч, як море...