Як жили колись, Ми згадуєм тії годи. Не живем вже, тілько ходим, Я в неволі, ти вдовою, Помарніли ми обоє. Марно пронеслилася Тії літа молодії, Та дочасно розійшлися, Мов не знались дорогії. Не побрались - та що з того? Не забуду я, Те, що снилось - говорилось В вечерн. годину. І високу могилу, І щироку долину. Вихожаюси співають- Мов дівчатка з гаю, І гнучкою лозиною Та калина з ялиною. В`ються- гнуться та співають, Думки- гадоньки не мають. Та з таланом заручені, Мудровані, закручені. А я любу пошукаю - Погуляю,- козак каже, У Дніпрі та скупаюся, Похилюся,- явор каже. В самоті я посивію, Без дружини і надії. Бо без вірної дружини- Що без долі, без родини. І козак той зажурився, Старий стоїть, похилився. Тополі корінь миє, Дніпрові берег риє. З червоною калиною Між лозою з ялиною. Стоїть місяць над водою Над Дніпровою журбою.
