Бреши
Вірите, не вірите - повірте, ну і все,
Дзеркало блищіть, мене несе.
Розвозимо ми людям веселощі під ключ,
Поволі проростає наш великий кущ.
К Віті - тіті-міті, діджей - супермодель,
У молодого Сані - посмішка ОК.
Слава - в Ярослава, у Коті - аперкот,
Его - як в Олега, башка - як у Сашка.
Дзеркало моє... Що? Бреши і далі!
Я потім донесу усі деталі.
Ще, будь ласка, кави, окуляри - під заставу,
Важко уявити розміри моєй уяви.
Діти в школі вчать їх цієї миті,
Усі слова мої відбиті у граніті.
Сім паспортів минуло, а він ще Фоззі-бой,
От що не напише - всі кажуть: Лев Толстой!
Швидко я беру до десятої октави,
І ще не випивши розчиненої кави,
Далі буде більше, далі буде краще,
Сонце у зеніті, прокидайся, ледащо.
Дзеркало моє... Що? Бреши і далі,
Мораль цієї басні... Нема моралі!
Собі кажу - що далі ? Може в космонавти?
Від оплесків гучних тікаю я на яхті,
Руді шукуються, поголені святкують,
Білявки ціпеніють, брюнетки аплодують.
Записує і думає. У іграшки не грає,
Коли я щось кажу - парламент замовкає,
Не те, щоб перегнати - порівнятись важко,
І їм усім зі мною важко.
Серед розумних, серед чемних, серед сильних,
Як розірватися мені серед красивих?
