"Тобі"

Кобзарі співають
Про неї добрим людям.
Сторожем літає,
Над нею орел чорний.
Виросла могила,
Поки не остила.
А тим часом
Заспівало поле.

Там шляхтою, татарами
Там родилась, гарцювала,
Козацькая воля,
І могили - гори.
Степ і степ, ревуть пороги,
Дніпр широкий, море.
Як та воля, що минулась,
Од краю до краю,
Там широко, там весело.
В Україні хай витають.

Душі козацькії,
Збирать на пораду,
Козацьку громаду,
З булавами, з бунчуками,
Не хотілося в снігу, в лісі.
Співать на чужині,
Не хотіло серце, мліло.

А на Україні,
За степи та за могили,
За ласки дівочі,
За вишневий сад зелений,
За темнії ночі.
Виливало, як уміло,
Виливало мову,
Серце рвалося, сміялось.
За синії оченята,
За чорнії брови,
Лихо мені з вами,
Думи мої, думи
Пад над панами.

Одну сльозу з очей карих,
Більше я не хочу.
Чи заплачуть на сі думи -
Серце, карі очі
Може, знайдеться дівоче,
Як я плакав з вами,
Може і вгадаю.
Чи заплаче серце,
Одно на всім світі.
Нащо я кохав вас,
Нащо доглядав,
Квіти мої, діти.

Не сказали б насміх,
Чого нуджу світом,
Нічого робить.
Не питали б за що
Проклинаю долю,
Не питали б люди,
Що в мене болить.
В море не винесли,
В полі не розлили.
Сльози поливали,
Чьом не затопили?
Бо лихо вас на світ
Насміх породило,
Як свою дитину.
Чом вас лихо не приспало,
Як пилину в степу,
Чом вас не розвіяв вітер.
Сумними рядами
На папері, нащо стали?
Лихо мені з вами
Думи мої, думи.

Як свою дитину,
Неразумних своїх діток,
Моя Україна,
Моя ненька, привітай же!
Може ще й славу
Там найдете, щиру правду,
І слово ласкве,
Там найдете щире серце,
А я тут загину...

Сиротами, подідтинню,
В Україну нашу,
В Україну йдите, діте,
Де ж вас мені діти,
Доглядав вас, виростав вас,
Квіти мої, діти,
Думи мої, думи,
Квіти юродиві.

Карай того, Боже,
Хто сироті завидує,
Журба не допоможе.
Отаке-то... А що робить?
Поки чужим піском очі,
Поки не засиплють
Щодня і щоночі,
Поливають чуже поле,
Хай собі ллються.
Не втирайте мої сльози,
То й не засміються.